Верхуша Юрій Миколайович (народився - 22.02.1985, зник безвісти - 27.06.2024; с. Авдіївка)
Верхуша Юрій Миколайович народився 22 лютого 1985 року в селі Стахорщина Новгород-Сіверського району. Навчався у місцевій школі, де проявляв відповідальність і наполегливість. Після здобуття повної загальної середньої освіти у 2004 році він опанував професію тракториста у Сосницькому аграрному ліцеї.
Повернувшись до рідного села, проживав разом із матір’ю, допомагав по господарству, підтримував родину. Згодом одружився та став батьком двох дітей. Через деякий час подружжя розійшлося, однак Юрій завжди залишався турботливим батьком, брав активну участь у вихованні дітей і підтримував із ними зв’язок.
Життєвий шлях привів Юрія до Вінниці, де він працював водієм у компанії з постачання продуктів харчування. Відповідально ставився до своїх обов’язків, користувався повагою серед колег. Саме у Вінниці чоловік зустрів свою майбутню дружину, з якою пов’язав подальше життя.
Юрій Верхуша належить до тих людей, хто першим став на захист України. Ще у 2014 році він добровільно брав участь в антитерористичній операції. Навіть після повернення до мирного життя у 2016 році він не полишив військової справи: передавав свій досвід і навчав молодь основам військової підготовки, перебуваючи у складі резервістів.
Під час повномасштабної війни досвідчений воїн знову долучився до лав Збройних Сил України. 30 березня 2024 року був призваний на військову службу Вінницьким територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Юрій виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, мужньо тримаючи оборону держави.
27 червня 2024 року під час виконання чергового бойового завдання у Луганській області зв’язок із Юрієм Верхушею перервався. Відтоді він офіційно вважається зниклим безвісти.
Сьогодні в селі Авдіївка захисника з надією чекає мати, яка переїхала до нашої громади. Ми розділяємо з нею та всією родиною Юрія біль невідомості. Пам’ятаємо про багаторічний бойовий шлях нашого воїна, пишаємося його мужністю та разом із близькими віримо, що він обов’язково повернеться додому.
Чекаємо та сподіваємося на добру звістку.
