Левашов Андрій Олексійович (25.02.2001 - 30.04.2024, с. Криски)
Левашов Андрій Олексійович народився 25 лютого 2001 року в місті Бердянськ Запорізької області. Навчався в Бердянській школі номер 1. З раннього віку захоплювався футболом та боксом.
Після закінчення школи вступив до Львівського військового університету, але повну вищу освіту не здобув через, за його словами, «радянщину в системі навчального закладу».
До початку повномасштабного вторгнення Андрій жив та працював у Польщі, де і застала його війна. Хлопець з першої години знав, що стане на захист рідної України, піде воювати за свій Бердянськ. Тож почав допомагати армії та готуватися фізично.
Незважаючи на гарні перспективи на роботі, право на проживання у Великій Британії, вмовляння сімʼї, колег, друзів, Андрій прийняв рішення повернутись в Україну. Його військовий шлях почався з навчання у липні 2022 року в складі ССО «Азов», життя ж справжнього азовця розпочалось з жовтня 2022 року на Донецькому напрямку. Юнак був молодшим сержантом у військовій частині А 3057 3 роти Азову. На фронті отримав позивний «Колдун».
Військовий ніс службу в піхоті. Коли була можливість перевестися на більш безпечну посаду, відмовився. Він жив помстою за своїх побратимів, які загинули.
У 2023 році Андрій став командиром відділення, а через декілька місяців вже був командиром взводу. Оборонець встиг повоювати в населеному пункті Новомихайлівка Покровського району Донецької області та Серебрянському лісництві Луганської області.
Наприкінці серпня під час одного з боїв він зазнав бойового поранення, контузії з перфорацією барабанних перетинок, а також кульового поранення у спину. Тривалий час його не могли вивезти, тож Захисник продовжував вести бій аж до наступного дня. Щойно реабілітація завершилася він повернувся у стрій.
У травні 2024 року Андрія мали перевести у групу розвідки. Він радів такому рішенню, адже прагнув долучитися до лав розвідників. Однак мрії не судилося здійснитися: на своєму останньому виїзді перед переводом він знищив багатьох окупантів в стрілецькому бою, в якому, на жаль, загинув і сам. Смерть застала воїна 30 квітня 2024 року.
Андрій був шалено чуйною, доброю, життєрадісною, розуміючою людиною, завжди боровся за правду та справедливість.
«Він був одним з найкращих бійців в батальйоні, на нього завжди можна було покластись як на бійця, так і як на людину. Він добровільно викликався на будь-які задачі». «Колдун – це людина, яка не ставила дружбу вище служби, всі були рівними, незалежно від того наскільки ви були близькими, чи навпаки, були не в дуже добрих відносинах. Він був чесним, справедливим, а головне – справжнім командиром, другом, товаришем, побратимом» – так говорять про Андрія Левашова його побратими.
Сам же він казав: «За Україну померти не страшно. Страшно буде опускати очі, розповідаючи сину як я ховався в Польщі, коли в моїй країні була війна».
З Понорницькою громадою воїна пов’язує його наречена Альона, уродженка села Криски.
Поховання Андрія Левашова відбулось 7 травня 2024 року на Лук'янівському кладовищі в Києві.
Указом Президента України від 23 серпня 2024 року № 515/2024 за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Героя нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
