29 вересня – День пам’яті жертв Бабиного Яру
Бабин Яр – місце пам’яті в Києві, де у 1941-1943 роках нацистами розстріляли близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.
Нацистська операція стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.
Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.
Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion).
Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.
Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29-30 вересня, коли загинули 33 771 особа.
Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.
Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в серпні-вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів.
З середини жовтня 1941 року неподалік Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.
Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не менше 600 осіб.
По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося.
У самому Бабиному Яру та навколо нього нині близько двадцяти різних пам’ятників. Зокрема відома «Менора», яку встановили у 1991 році на 50 річницю з першого масового розстрілу євреїв.
Бабин Яр – це не лише українська пам’ять, це трагедія світового масштабу, яка нагадує, що ненависть, нетерпимість і знецінення людського життя ведуть до катастрофи.
Наш обов’язок – берегти пам’ять про невинних жертв. Схиляємо голови перед усіма, хто загинув у Бабиному Яру, і з вдячністю згадуємо тих, хто ризикуючи собою рятував інших.
Пам’ятаємо.
« повернутися до розділу «Новини з нагоди свят, скорботних та пам'ятних днів»
