Подоляко Сергій Володимирович (13.05.1977 - 09.07.2025, с. Мезин)
Сергій Володимирович Подоляко народився 13 травня 1977 року в мальовничому селі Мезин. У 1992 році закінчив місцеву школу, після чого продовжив навчання у Дніпродзержинському технікумі фізичної культури. Протягом 1995-1996 років проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України.
Після демобілізації Сергій деякий час працював у колгоспі в рідному селі та в Сосницькому оздоровчому таборі, де зустрів свою майбутню дружину. Потім влаштувався вихователем у Красно-Хутірську школу-інтернат. Паралельно здобував вищу освіту в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка, який закінчив у 2003 році. Переїхавши з родиною до Сосниці, чоловік знайшов роботу у місцевому фермерському господарстві «Інтер-Агро-База».
Сергій був талановитим спортсменом, неодноразовим переможцем районних змагань. У всіх справах був відповідальним, добрим, уважним до людей. Його знали як щиру, працьовиту, доброзичливу людину, яка завжди прийде на допомогу.
У травні 2022 року Сергій був призваний на військову службу. Майже від початку повномасштабного вторгнення рф став на захист суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини. Бойовий шлях розпочав у складі 22-го спеціального батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького на посаді стрільця-санітара.
Виконував бойові завдання на кордоні з Республікою Білорусь, на Чорнобильському напрямку та на Київщині. Згодом брав участь у боях на одній із найгарячіших точок фронту – поблизу Бахмута. Там воїн отримав поранення.
Після бахмутського напрямку був не менш пекельний напрямок фронту – куп’янський. А у жовтні 2023 року він був переведений до 23-го батальйону 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Виконував обов’язки командира групи на Донеччині, зокрема в районі Краматорська. Побратими поважали його за рішучість, професіоналізм та турботу про підлеглих.
Навіть у запеклих боях Сергій залишався вірним українському слову та культурі. Його незмінним супутником був «Кобзар» Тараса Шевченка. Коли ситуація на фронті загострилася, він надіслав книгу синові з проханням зберегти її – цей вчинок став символом його духовної чистоти та любові до України.
9 липня 2025 року під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області життя Героя обірвалося. Група саме виходила з позицій, і до укриття Сергієві не вистачило лише кількох метрів. Йому навіки лишилося сорок вісім років.
У захисника залишилися мати, дружина, син та сестра.
Громада попрощалась з Героєм 16 липня. З військовими почестями його поховали в рідному селі Мезин.
