Карпенко Сергій Миколайович (13.11.1983 - 14.04.2024, с. Деснянське)
Сергій Миколайович Карпенко народився 13 листопада 1983 року в селі Курилівка Коропського району Чернігівської області. Своє дитинство та юність він провів у невеличких селах Чернігівщини, де з ранніх років вчився відповідальності та любові до рідної землі.
Освіту Сергій здобував у Мезинській ЗОШ І-ІІ ступенів, а після переїзду родини у 1995 році до села Свердловка (нині – Деснянське), продовжив навчання у місцевій школі, яку закінчив у 2002 році.
Свою трудову діяльність чоловік розпочав у ТОВ «Авангард», де працював до 2003 року. Далі він проходив строкову військову службу, яка тривала з квітня 2003 до жовтня 2004 року. Тоді Сергію було присвоєне звання молодшого сержанта. Протягом 2004-2015 років Сергій працював на виробництві металопластикових вікон.
21 вересня 2007 року Сергій Карпенко одружився. Разом з дружиною Ліаною вони створили міцну родину, в якій народилися дві доньки: Катерина у 2009 році та Марія у 2021 році.
У березні 2015 року Сергій був призвали до лав Збройних сил України. У складі 28-ї механізованої бригади він взяв участь у антитерористичній операції, воюючи в найгарячіших точках Донбасу – поблизу Карлівки, Красного та Донецька. Сергій виявив мужність та рішучість, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.
Після демобілізації у 2016 році Захисник був нагороджений низкою відзнак: нагрудними знаками «Гідність та честь», «Ветеран війни», «Учасник АТО», а також отримав численні грамоти за сумлінне виконання бойових обов'язків.
У період з 2017 до 2020 року Сергій працював на посаді комплектувальника в приватному підприємстві «Кіт і Пес», а з 2021 року – в ТОВ «Коллар Компані».
З початком повномасштабного вторгнення росії у лютому 2022 року Сергій Карпенко не залишився осторонь – він добровільно вступив до сил оборони міста Чернігова. Після зняття облоги міста продовжив службу у своїй військовій частині на посаді заступника командира бойової машини, оператора-навідника. З серпня до листопада 2023 року Сергій воював у складі 162-го батальйону територіальної оборони в районі міста Сіверськ на Донеччині. Там він отримав поранення, але після лікування у квітні 2024 року повернувся до своєї частини.
14 квітня 2024 року військовий героїчно загинув, виконуючи бойове розпорядження.
Без коханого чоловіка залишилася дружина, а без люблячого батька – доньки. Його смерть стала важкою втратою для всієї родини: мами Ольги Миколаївни, брата-близнюка Олександра та сестер Оксани і Антоніни.
Похований Герой у місті Чернігів.
