Умови надання відпустки та її тривалість під час дії воєнного стану
Війна істотно змінила життя українців, нові реалії внесли свої корективи у різні сфери життя, в тому числі у трудову сферу. З моменту повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України багато питань для громадян нашої держави постали вперше. Одним з таких є питання надання відпусток під час війни.
Законодавчими актами, що визначають державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки є: Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР; Кодекс законів про працю України.
Проте, під час дії воєнного стану, введенного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім частини 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з частиною 3 статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.
Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 календарні дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівнику тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою відповідає нормам статті 6 Закону України «Про відпустки» та статті 75 Кодексу законів про працю України, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не призупиняє і не скасовує норму статті 9-1 Кодексу законів про працю України, згідно якої підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
На прохання працівника роботодавець може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» протягом періоду дії воєнного стану. Самовільно роботодавець не може відправляти працівника у відпустку без збереження заробітної плати.
Державна служба України з питань праці надала роз’яснення, згідно якого роботодавець має право надати працівнику в період дії воєнного стану відпустку тривалістю понад 24 календарних днів за рахунок власних коштів. Надання відпустки більшої тривалості є правом, а не обов’язком роботодавця.
Згідно статті 10 Закону України «Про відпустки» роботодавець може, але не зобов’язаний надавати відпустку поза графіком, проте, може видати наказ про відправлення у відпустку якщо сам працівник не хоче йти на відпочинок за графіком.
Також, роботодавець має право відмовити у щорічній або іншій відпустці якщо працівник працює на об’єкті критичної інфраструктури і заміни йому немає. Згідно частини другої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», виняток становлять відпустки: у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Роботодавець може призупинити трудовий договір із працівником або запропонувати йому простій, якщо підприємство не має змоги функціонувати під час воєнного стану.
Також Державна служба України з питань праці звертає увагу, що відповідно до статті 141 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати роботу працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови праці та побуту.
Отже, з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю не більше ніж 24 календарні дні.
Проте, працівник може отримати відпустку тривалістю понад 24 календарні дні за рахунок власних коштів за згодою роботодавця. Рішення про надання додаткових, порівняно із законодавством трудових пільг повинно прийматися органами управління підприємства, установи, організації відповідно до їх повноважень.
Джерело: Безоплатна правова допомога
« повернутися до розділу «Новини у системі безоплатної правничої допомоги»
